Голодомор: коли їжа стала зброєю проти українців. Допис до дня памʼяті жертв Голодомору.
Щороку в четверту суботу листопада в Україні та світі вшановують пам’ять мільйонів жертв Голодомору 1932–1933 років. Пам’ять загиблих не просто від голоду внаслідок неврожаю, природного лиха, а жертв цілеспрямованого сталінського геноциду українців.
Попри дев’ять десятиліть, що минули, Голодомор досі не визнаний геноцидом на рівні Генасамблеї ООН. А сьогоднішня війна Росії проти України знову демонструє: методи, які застосовував сталінський режим, повертаються — зокрема використання голоду та тиску ресурсами як інструмент агресії.
Історичний контекст
Після Першої світової війни українці намагалися створити власну державу, однак у 1920-х роках Україна була окупована більшовицьким режимом. Навіть попри це, у 20-х роках відбулося культурне піднесення й короткий період українізації. Але зі зміцненням влади Сталін згорнув ці процеси, вдавшись до репресій та колективізації.
Як режим створив штучний голод
Наприкінці 1920-х Москва розпочала примусове загнання селян у колгоспи, репресії проти заможних господарів та масові депортації. Український селянський спротив був настільки масовим, що влада тимчасово відступила — але вже за рік відновила колективізацію.
У 1931–1932 роках із сіл вилучали практично весь урожай. У 1932-му ухвалили закон, відомий як «про п’ять колосків», який карав навіть за підбирання зерна на полі. Селяни писали про голод і масову смертність, але влада лише збільшувала тиск.
На початку 1933 року рейдові бригади проводили суцільні обшуки, забираючи останні запаси їжі. Цілі райони заносили на «чорні дошки» — блокували постачання, оточували військовими, забороняли виїзд у пошуках порятунку. Людей свідомо залишили без будь-яких засобів до виживання.
Саме в Україні смертність була найвищою — через спрямовані, системні репресії проти селянства та української еліти, паралельне згортання українізації та знищення інтелігенції.
Наслідки трагедії
Голодомор зламав структуру українського суспільства, підірвав розвиток культури й спричинив травму, наслідки якої відчуваються досі. Радянська влада десятиліттями приховувала правду, переслідувала тих, хто фіксував свідчення, а родини боялися говорити про пережите.
Точна кількість жертв невідома — дослідники називають від 4 до 10 мільйонів загиблих.
Після здобуття незалежності Україна змогла відкрити архіви, досліджувати масштаби трагедії та вшанувати пам’ять загиблих. Український парламент визнав Голодомор геноцидом у 2006 році. Низка держав світу також підтримали це визначення.
Чому це важливо сьогодні
Голодомор — нагадування про те, наскільки небезпечно втрачається державність. І саме тому сьогодні українці так рішуче захищають свою свободу — бо розуміють, чим завершуються спроби імперії знищити національну ідентичність.
Для світу урок очевидний: коли злочини тоталітарних режимів залишаються без покарання, вони повторюються. Визнання Голодомору геноцидом — не лише питання історичної справедливості, а й запобіжник від нових трагедій.
Щороку в четверту суботу листопада в Україні та світі вшановують пам’ять мільйонів жертв Голодомору 1932–1933 років. Пам’ять загиблих не просто від голоду внаслідок неврожаю, природного лиха, а жертв цілеспрямованого сталінського геноциду українців.
Попри дев’ять десятиліть, що минули, Голодомор досі не визнаний геноцидом на рівні Генасамблеї ООН. А сьогоднішня війна Росії проти України знову демонструє: методи, які застосовував сталінський режим, повертаються — зокрема використання голоду та тиску ресурсами як інструмент агресії.
Історичний контекст
Після Першої світової війни українці намагалися створити власну державу, однак у 1920-х роках Україна була окупована більшовицьким режимом. Навіть попри це, у 20-х роках відбулося культурне піднесення й короткий період українізації. Але зі зміцненням влади Сталін згорнув ці процеси, вдавшись до репресій та колективізації.
Як режим створив штучний голод
Наприкінці 1920-х Москва розпочала примусове загнання селян у колгоспи, репресії проти заможних господарів та масові депортації. Український селянський спротив був настільки масовим, що влада тимчасово відступила — але вже за рік відновила колективізацію.
У 1931–1932 роках із сіл вилучали практично весь урожай. У 1932-му ухвалили закон, відомий як «про п’ять колосків», який карав навіть за підбирання зерна на полі. Селяни писали про голод і масову смертність, але влада лише збільшувала тиск.
На початку 1933 року рейдові бригади проводили суцільні обшуки, забираючи останні запаси їжі. Цілі райони заносили на «чорні дошки» — блокували постачання, оточували військовими, забороняли виїзд у пошуках порятунку. Людей свідомо залишили без будь-яких засобів до виживання.
Саме в Україні смертність була найвищою — через спрямовані, системні репресії проти селянства та української еліти, паралельне згортання українізації та знищення інтелігенції.
Наслідки трагедії
Голодомор зламав структуру українського суспільства, підірвав розвиток культури й спричинив травму, наслідки якої відчуваються досі. Радянська влада десятиліттями приховувала правду, переслідувала тих, хто фіксував свідчення, а родини боялися говорити про пережите.
Точна кількість жертв невідома — дослідники називають від 4 до 10 мільйонів загиблих.
Після здобуття незалежності Україна змогла відкрити архіви, досліджувати масштаби трагедії та вшанувати пам’ять загиблих. Український парламент визнав Голодомор геноцидом у 2006 році. Низка держав світу також підтримали це визначення.
Чому це важливо сьогодні
Голодомор — нагадування про те, наскільки небезпечно втрачається державність. І саме тому сьогодні українці так рішуче захищають свою свободу — бо розуміють, чим завершуються спроби імперії знищити національну ідентичність.
Для світу урок очевидний: коли злочини тоталітарних режимів залишаються без покарання, вони повторюються. Визнання Голодомору геноцидом — не лише питання історичної справедливості, а й запобіжник від нових трагедій.